Категория: Это интересно знать

Замок для коханої.

«Кораловий замок» -  справжній пам'ятник нерозгаданій таємниці.

На південному сході Флориди, між Майамі та Флорида-Сіті стоїть на березі дивовижний  архітектурний ансамбль  –  «Кораловий замок»,  справжній пам'ятник нерозгаданій таємниці: до сих пір невідомо, за допомогою яких технологій він був побудований.

А починалося все так ...

У серпні 1887 року в Латвії, в родині потомственого каменотеса, народився майбутній творець «Коралового замку» Едвард Лідскалнінш – щуплий та хворобливий. Про його дитинство відомо небагато. Родина не була багатою і хлопець довчився в школі лише до четвертого класу, потім навчався каменетесній справі. Йому було 26 років, коли він без пам'яті закохався в 16-річну дівчину на ім'я Агнес Скаффс. Але дівчина розірвала заручини в ніч перед їх весіллям, бо надто вже непоказним був її наречений – він мав лише 152 см зросту і 45 кг ваги. По іншим даним, весілля скасував батько дівчини, бо наречений не зміг дати йому очікуваної суми грошей.

Все покинувши, Едвард поплив від коханої на край світу –  через океан, до далекої Америки. Поневірявся зі штату в штат, підробляв, як міг, але заробив лише туберкульоз. Під час своїх поневірянь він захопився вивченням наук, астрономією та історією Стародавнього Єгипту. Хворий і немічний, в 1918-му він осів у Флориді, купивши за 12 доларів США на свої мізерні заощадження на дикому безлюдному пустирі 4 акра землі і став там жити відлюдником, в повній самоті. У 1920 році Едвард взявся за будівництво замку, присвятивши його своїй єдиній коханій. До кінця своїх днів Ед не втрачав надії, що Агнесс увійде господинею в побудований для неї палац, що у них буде щасливе сімейне життя, прикрашене дітьми.

За повідомленням преси, він кілька разів запрошував її приїхати в свій замок, але вона незмінно відповідала йому відмовою. Не приїхала вона навіть в 80-річному віці, через багато років після смерті Еда, коли американські журналісти розшукали її і запропонували все-таки відвідати споруду. До сих пір на території замку висаджують червоні троянди, нібито улюблені квіти тієї самої Агнес.

Едвард Лідскалнінш помер в 1952 році, в 64 роки. Ні до кого не звернувшись за допомогою, він піднявся по зовнішніх сходах в свою Вежу, ліг у гамак, і через три дні помер від раку шлунка.

«Замок» Едварда – єдиний такий на весь світ. Чудо полягає в тому, що будував він його наодинці, без використання техніки, а загальна маса «коралового замку» складає 1100 т. Як він переміщував ці величезні камені? У цього кволого чоловічка не було машин і взагалі ніякої техніки, був тільки велосипед, на якому він їздив у місто, та саморобна тачка з одним колесом. У нього не було навіть електрики. Але він спускався до океану, якимось незбагненним чином вирубував з коралового атола багатотонні шматки породи, відносив (!?) їх на свою ділянку, обробляв і викладав потрібним йому чином. Щоб уникнути цікавих поглядів і не видавати своїх секретів, Едвард працював тільки після заходу сонця.

Спочатку Ед відгородився суцільною стіною, склавши її з вертикальних, щільно прилеглих один до одного блоків, масою 15 т кожен. Двері, встановлені ​​ним у стіні – справжній шедевр і один з найзагадковіших творінь господаря. Тільки уявіть: брила, вирубана з коралового моноліту, розмірами 3 х 1,5 х 1 м і масою 9 т, закріплена таким вражаючим чином, так ідеально збалансована і відцентрована, що з легкістю повертається навколо своєї осі від одного дотику пальцем. Відкрити її може навіть дитина.

З таких же блоків Ед склав двоповерхову «Вежу» – єдину споруду в замку, що має дах. Блоки ідеально підігнані без використання будь-якого розчину. Їх загальна маса становить 243 т.

На першому поверсі він влаштував собі майстерню-лабораторію, а на другому – житло, де і прожив до самої смерті. Жодна жива душа за життя господаря не заглядала в його кам'яний барліг. Крихітна кімнатка схожа на келію відлюдника, з гамаком, на якому він спав, столом і стільцем. Маленький вузький стільчик був зібраний з велосипедних деталей зі звалища і обтягнутий шкірою зі старого сідла.

Брил, здобутих на березі, ставало все більше. Так з'явився на світ Тронний зал для нього і його королеви, прикрашений 12-метровим обеліском масою в 30 т, з кам'яними моделями Сатурна, Марса (кожен по 22 т) і величезного півмісяця, верхній ріг якого націлений на Полярну зірку.

 Потім постала спальня з двома величезними ложами і дитячої люлькою. Нездійснені, скам'янілі мрії закоханого? В ногах ліжок – стіл у вигляді серця, найбільша в світі «валентинка», з кам'яними лавками навколо. Поруч – кам'яне крісло-качалка на 3 т. Воно справді гойдається, за рахунок дугоподібної основи.  Дитячу прикрашають кам'яні іграшки і примітивні скульптури.

Ед зробив кам'яну карту Флориди, сонячний годинник, що показує точний час, модель «телескопа» 7-метрової висоти, як і ріг півмісяця, зорієнтованої на Полярну зірку, хитромудрої форми «місячний басейн» з 6-кінцевої зіркою в центрі та зображенням Місяця в трьох фазах. Потім взявся за спорудження підземного басейну, що наповнювався за рахунок дощової води, і гвинтових сходів до нього. Для обробки каменю відлюдкуватий латиш майстрував примітивні інструменти з металобрухту, який здобував на звалищі машин.

Присвятивши все своє життя замку, а будував він його 25 років, Едвард Лідскалнінш так і не набув ні друзів, ні сім'ї. Але відвідувачі у нього, все ж, бували. Коли замок був вже частково закінчений, він погоджувався приймати екскурсії, зокрема, групи школярів, і брав з них добровільну символічну плату в 10 центів. Також спорудив жаровню і пригощав дітей гарячими хот-догами, хоча сам був переконаним вегетаріанцем і вирощував овочі у себе на ділянці.

Ніхто ніколи не бачив, як Лідскалнінш працює над спорудженням замку. Він не підтримував стосунків із сусідами, вів украй відлюдний спосіб життя, через що дістав прізвисько «Похмурий Ед». Після того, як по сусідству з Кораловим замком у 1936 році було придбано земельну ділянку й мало початися будівництво багатоповерхового жилого дому, Е. Лідскалнінш перемістив свій витвір на 10 миль на південь. Він використовував найняту вантажівку, однак водій, за наполяганням замовника, залишав місце робіт на час завантаження й вивантаження каменів.

Навіть через багато десятиліть після створення Кораловий замок зберігає свою конструктивну стійкість. 24 серпня 1992 р. ураган Ендрю 5-ї категорії не завдав шкоди споруді.

Створення Коралового замку оточують різні легенди, згідно з якими Едвард Лідскалнінш будував замок, використовуючи надприродні здібності, можливо, магнетизм. Припускають, що він зміг відкрити секрет антигравітації і застосовував для переміщення надважких предметів левітацію або телепортацію. Також існують версії, згідно з якими Едвард використовував окультні здібності керувати силами природи, торсіонні поля, звукові хвилі, а замок спорудив на старому місці посадки НЛО. Сам він стверджував, що відкрив таємницю будівництва єгипетських пірамід. Існують свідчення двох чоловіків, які в дитинстві спостерігали здалеку в підзорну трубу, як над територією Коралового замку «величезні камені пливли повітрям, немов повітряні кульки». У кімнатці Еда були знайдені уривчасті записи і брошура «Магнітний струм», опублікована в 1945 році, в яких докладно говориться про магнетизм Землі і «управління потоками космічної енергії». Але ніяких конкретних роз'яснень він залишити людству не побажав.

Офіційна наука не може дати переконливого пояснення, яким чином одна фізично слабка людина без технічних знарядь і сторонньої допомоги могла збудувати таку стійку і складну споруду.

У середині 1950-х рр. ентузіасти з Американського інженерного товариства, які намагалися раціонально пояснити механіку спорудження Коралового замку, спробували за допомогою потужного бульдозера зсунути з місця кам'яний блок, що його не встиг використати Лідскалнінш. Бульдозер буксував, ревів, але так і не зміг зрушити його з місця, ввівши експериментаторів в повну розгубленість.

Коли в 1986 р. кам'яна хвіртка замку раптом перестала відчинятися, для її ремонту було створено бригаду з фахових інженерів та понад десятка робітників, озброєних 50-тонним підіймальним краном. Після демонтажу з'ясувалося, що хвіртка, виготовлена з кам'яного блока заввишки 3 м, мала чітко по центру просвердлений на всю її висоту ідеально круглий канал діаметром 5 см. Через цю свердловину Едвард пропустив металевий стрижень, до якого з обох боків було прироблено підшипники (вони, як і стрижень, були деталями від старої вантажівки). За десятиліття обертання воріт старий підшипник покрився іржею, це і стало причиною несправності. Для відновлення функціональності хвіртки інженери мусили вдатися до сучасних комп'ютерних технологій.

Після смерті Лідскалнінша замок став власністю його найближчого родича в Америці  – племінника з Мічигану на ім'я Гаррі. У 1953 році Гаррі продав ділянку ювеліру Д. Левіну, а той, у свою чергу, компанії Coral Castle, Inc за 175 000 доларів США (1981р.). Саме ця компанія володіє сьогодні замком, перетворивши його в музей і туристичну визначну пам'ятку Флориди. У 1984 році за рішенням американського уряду Кораловий замок включений до Національного реєстру історичних пам'яток країни. Щорічно його відвідують близько 100 000 туристів.

Вчені, що вже кілька десятиліть вивчають «феномен Еда», змушені визнати, що у них, як і раніше, більше питань, ніж відповідей. «Є тільки одна людина в світі, що на власному прикладі знайшла  рішення таємниці зведення єгипетських пірамід! –  пише Крістофер Данн в монографії «Таємниця Коралового замку». –  Але людини цієї вже немає на світі». В середньому, маса одного блоку Коралового замку більша, ніж у блоків, що використовувалися при будівництві Великої Піраміди, нагадує він. Число робітників, що її будували, на думку єгиптологів, коливається між 20 і 100 тисячами. Немічний і хворобливий Ед вирубував, пересував і встановлював коралові моноліти сам один! Чи розгадають колись таємницю людини, що створила чудо в ім’я свого нещасливого кохання?

Н. Девятаєва